“Я хочу знати! Я хочу вчитись! Я хочу бути студентом! Я хочу мати вільний час! Я хочу займатись спортом! Я хочу самовдосконалюватись! Я хочу відчувати себе дорослою людиною у ВИЩОМУ навчальному закладі! Я хочу цього!!!” – так, або приблизно так думає собі переважна більшість абітурієнтів, вчорашніх, школярів, поступаючи у “виш”. Так ще вчора розмірковували й ті, хто сьогодні є другокурсниками, третьокурсниками чи випускниками бакалаврату, або ж “студентами другого навчального циклу”.
Долаючи цілу естафету випробувань, пов’язаних зі вступом, молоді люди завжди покладали на цей новий етап свого життя цілу купу “великих сподівань”: на “нове життя”, нову відповідальність, нові контакти, нових друзів, новий досвід…
– Але що ж більшість із нас отриали в реальності?
• “Я вчусь за підручниками совкового періоду!”
• “Крім досить застарілих теорій, я не отримую жодних практичних навичок!”
• “Мене змушують ЗАВЧАТИ, а не ВЧИТИСЬ!”
• “Болонський процес”, накладений на совкову бюрократію, перетворює мене на “машину з компілювання рефератів”!”
• “Оцінюються не мої ЗНАННЯ, а вміння “давати правильні відповіді”, з половиною із яких я не згоден!”
• “Викладачі просто не мають можливості передати мені гідні знання, отже більшість із них так само монотонно “виконують свою роботу”, як робітник біля конвейєра – з року в рік без натхнення і бажання!”
• “Необхідність дотримуватись безлічі формальностей на очах руйнує в мені будь-які творчі прагнення!”
• “Міністр Табачник знищує науковість усіх гуманітарних дисциплін… скоро він дізнається про існування природничих і візьметься, також, і за них!”
Цей “список вражень” можна продовжувати далі й далі!
Що ж робити, коли попри бажання до навчання, як орієнтованої на мої власні потреби та інтереси творчої праці з опанування себе і світу навколо, мені нав’язують “проходження програми” третина з якої є мені нецікавою, четвертина – викладається на рівні “нижче плінтуса”, а ще четвертина є просто “ідеологічною промивкою мізків”? – Опинившись у подібних обставинах у далекі двадцяті роки ві Львові наші однолітки й патріотичні викладачі – нонконформісти – знайшли свій вихід: Таємний Український Університет!
Зараз ми так само хочемо вчитись і прагнемо знань, тому в Україні знову має постати “альтернативний виш” – Вільний Український Університет, який дасть кожному з нас змогу вчитись і почувати себе людиною!
Ми бачимо його національним, безоплатним, ЦІКАВИМ і справедливим, де ми будемо вчитись, а не зубрити; де кожен розумітиме, для чого саме йому потрібен той чи інший академічний курс; де викладачі поважатимуть студентів, а студенти – викладачів; де навчальний процес відбуватиметься не заради отримування оцінок, а ЗАДЛЯ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ!
Так, МИ цього хочемо! Ми хочемо ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ!!!
Якщо ТИ хочеш підтримати проект Вільного Українського Університету в Києві – контактуй з нами:
044 2291167, 067 5487728, 050 6383111, 093 093 9457788 , e-mail: studcomm@narsolidarnist.org.ua